ІСТОРИЧНА ДОВІДКА СЕЛА СОШНИКІВ
Ще з давніх-давен приваблювала людей чаруюча природа села Сошникова. Навколо села розкинулися дубові гаї, що часом переходять у великі соснові бори. Саме село розміщене у гирлах рік та їх заплавів. Ріки, хоч були і неглибокі, та їхні води розливалися по всіх низинах, утворюючи великі, часом непрохідні болота. Особливо красувались ріки Карань та Сріблянка, які протікали близько одна біля однієї і брали свій початок з одного місця. Заплавні води Карані розливалися, займаючи велике урочище, яке раніше носило назву Карань. По праву сторону Карані знаходився великий піщаний острів, що носить назву Туманів. На його схилах були і зараз є великі зарослі з вільхи, черемшини і верболозу. Воно називається Черемошне. На схід від Туманового горба тягнеться продовгастий піщаний острів, що носить назву Солонці. Ліва сторона Карані своїми заплавними водами з’єднається із заплавними водами річки Сріблянки, які вдвох обмивали великий піщаний острів, що називається Пригаровщина. По лівій стороні річки Сріблянки тягнеться острів, що носить назву Обірки. На схід від річки Карань і Сріблянка тягнеться довгий острів. Весною пройти з одного урочища на інше не можна було. Тому на середині Карані був зроблений місток. Другий місток був збудований, щоб перейти з обірок на Туманів горб, тобто у сосновий бір. Це урочище так і зветься мостище.
У 1929 році сошниківці провели малу меліорацію. Своїми руками вони викопаний широкий рів по праву сторону річки Карані понад урочищем Солонці, Туманів горб, Черемошне, Мостище.
За народними переказами, село заснував козацький сотник. Спершу воно називалося Сотникове. Згодом ця назва змінилася на Сошників. У документах 1455 року згадується як «селище Сошників». За версією історика О.Стороженка село отримало назву від імені першого жителя Сош, Сошко.
У середині ХУ століття, разом з багатьма іншими селами Лівобережжя, село було подароване Київським князем Олександром Володимировичем боярину Олехну Сахновичу. Пізніше Сошників належав Марії Проскуриній-Сушанській та шляхтичам Лозкам.
За часів козаччини село, як військова одиниця, належало до Переяславської першої сотні (1765-1769 р.р.), водночас було власністю Переяславського кафедрального монастиря. На той час в Сошникові налічувалось 53 двори.
Після встановлення нового територіального устрою на Лівобережній Україні, починаючи з 1867 року, Сошників підпорядковувався Ковалинському волосному правлінню. За відомостями 1859 року, у Сошникові налічувалося 168 дворів з 1423 жителями. Поступово зростало село. За даними перепису 1926 року, у Сошникові проживало 3150 чоловік, а разом з хуторами Сошниківської сільради Гути, Закаранці, Демиденково, Левади – 3296 осіб.
В роки колективізації в селі було створено три колгоспи: «Перебудова», «Іскра», та «8 Березня» в основному зерно-молочного напрямку. На жаль їх створення тільки погіршило долю селян. Під час голодомору (1932-1933 років у Сошникові померло від голоду близько 400 чоловіків, жінок і дітей. Прізвища більшості із них викарбувані на гранітних плитах меморіального комплексу побудованого на кошти сошниківців на сільському цвинтарі.
На передодні вторгнення німецько-фашистських загарбників на територію України у Сошникові проживало близько трьох тисяч людей. Вогняний смерч Другої світової війни, що двічі прокотився по українській землі не оминув і Сошників. 18 вересня 1941 року передові частини німецьких військ, що наступали з напряму Єрківців, вдерлися в село, але 19 вересня червоноармійці вибили їх і утримували село три доби. В ці дні від бомб німецької авіації згоріли господарства 4 сошниківців і два колгоспні сараї. Німецько-фашистська окупація Сошникова тривала рівно два роки з 22 вересня 1941 по 22 вересня 1943 року.
Це були жахливі два роки. З окупацією села німці встановили свою владу, призначили старосту, коменданта, поліцаїв і відновили роботу колгоспів, куди забрали худобу, що залишилась у селян.
У листопаді 1941 року окупанти арештували 20 сільських активістів, відвезли їх до Борисполя і там розстріляли 7 осіб:
1. Мелешко Пилип Петрович
2. Мишко Максим Юхимович
3. Поладько Михайло Михайлович
4. Поладько Терентій Михайлович
5. Саливон Ларіон Семенович
6. Саливон Прохор Григорович
7. Охріменко Онопрій Іванович
Вони поховані в великій братській могилі на околоці Борисполя. Звірствували поліцаї і в селі. Заживо були закопані на території радгоспу Мележик Терешко та Мележик Степан, вбиті або закатовані Прядко Григорій, Саливон Григорій, Тригуб Кирило, Храпко Сергій, Сова Хома…За два роки окупації фашистами і поліцаями було вбито чи закатовано 35 наших односельців. 57 молодих хлопців і дівчат відправлено на примусові роботи до Німеччини. Так, 29 квітня 1943 року було вивезено 20 чоловік, 26 липня 6 дівчат, 27 липня 6 хлопців. Під час втечі з поїзда німцями розстріляно Мишка Михайла Максимовича, Мележика Михайла Гавриловича. Не повернулися з Німеччини і вважаються такими, що загинули Олишевець Гаврило, Чекан Пилип, Штефан Григорій, Рижик Іван, Прядко Григорій.
Звірства фашистів тільки зміцнювали прагнення до свободи. В 1942 – 1943 роках в селі діяло 5 підпільних груп, більшість їх членів влилися в партизанський загін імені Щорса, який розпочав бойову діяльність у Сошниківському лісі з 1 березня 1943 року. До вересня місяця загін провів понад 30 різних бойових дій, витримав 14 каральних фашистських операцій, спас від руйнацій Сошників, Ковалин, Кальне, Кійлов, Гусинці, Рудяків, Старе та інші села і брав участь у визволенні Бориспільщини.
В роки війни Сошників направив у діючу армію понад 600 своїх синів і доньок. Тільки близько 200 із них повернулися живими додому. Прізвища 406 наших односельців, які загинули захищаючи Батьківщину, викарбувані на гранітних плитах меморіального комплексу в центрі села. Вдячні сошниківці шанують пам’ять не тільки односельців, а й героїв, які полягли визволяючи Сошників. У братській могилі, що поряд з школою, поховано 57 воїнів, а ще більше в могилах на сільському цвинтарі. В селі увічнено ім’я Героя Радянського Союзу Михайла Івановича Іванова, командиром 136 гвардійського артполку 68 стрілецької дивізії 48 армії Воронезького фронту.
В повоєнні роки Сошників відбудувався і значно покращав.
Нині село Сошників – центр сільської ради. В ньому працює загально-середня школа 1-111 ступенів з 2008 року у новому приміщенні. У школі навчається 144 учнів, в селі є медична амбулаторія загальної практики сімейної медицини, бібліотека, 8 магазинів, кафе-бар «Мрія», днз «Іскорка».
На території сільської ради розміщене ДП «Ржищівський військовий лісгосп», ТОВ АФ «Сошників плюс», ПК АНТ Україна, який займається виготовленням пиломатеріалів та щепи, 4 фермерських господарства, п.п. «Спрінт-К», будинок культури де діє хор «Живиця».
Нині в селі Сошників проживає понад 1500, а в літній період понад 2000 осіб і налічується 904 двори. Всі будівлі села електрифіковані, вулиці мають нічне освітлення, діє мережа центрального водо та газопостачання. Побудована українська православна церква Архистратига Михаїла у 2014 році. Село живе, розвивається і радо вітає гостей.
Головною окрасою Сошникова завжди були і залишаються його жителі. За роки свого історичного розвитку село виростило і виховало тисячі хліборобів, тваринників, вчителів, педагогів, науковців, військових, діячів культури. Далеко за межами України відомі імена народних майстринь Єлисевети Миронової і Галини Штефан. В селі проживає автор 5 поетичних збірок, гімну села Сошників і гімну Старинської школи, поетеса Марія Фоміна (Чуба), багато віршів якої покладено на музику, що полюбилася українцям. Сошниківці пам’ятають щирі, душевні вірші лауреата Всеукраїнських і обласних поетичних конкурсів Софії Тригуб. Односельці цінують Удовенка Петра Івановича, який отримав нагрудний знак від Бориспільської райдержадміністрації "За заслуги перед громадою", автора книги “Родинна історія”, де йдеться про історію розвитку Сошникова та долю людей, які в ньому проживали. Україні відомі імена наших земляків: Катерини Подолинної – автора книги “Мені наснилося кохання”, Інни Сахно, Володимира і Дарини Черпак, Оксани Прядко – художні полотна яких насичені українськими образами та природою, що нагадує сошниківські пагорби та ліси.
Сошниківці доброзичливі, щирі, привітні та гостинні. Це засвідчують тисячі щорічних відвідувачів, які приїздять помилуватися позолоченими куполами новозбудованої Архистратига Михаїла церкви, нарвати квітів та грибів у Сошниківському лісі, відвідати гідрологічний заказник “Біле болото” та Свято-Преображенську церкву на воді в урочищі Гусинці.
Історично склалося, що головною дієвою особою села був козацький курінний отаман, староста, який обирався на сільському сході, а пізніше голова сільської ради чи голова села. Приміщення, де працювали керівники, завжди розміщувалось у центрі села. В повоєнні роки сільську раду очолювали:
- 1943 - 1946 роки - Недождій Юхим;
- 1946-1950 роки - Тригуб Володимир Іванович;
- 1951 рік – Коломієць Петро Андрійович;
- 1952 рік – Голіяд Степан Сергійович;
- 1953 – Тригуб Ігор Іванович;
- 1954-1955 роки – Шилофіст Прокіп Петрович;
- 1956-1962 роки – Швед Павло Микитович;
- 1963-1965 роки – Крохмаль Євдокія Сергіївна;
- 1966-1967 роки Коломієць Іван Якович;
- 1968-1976 роки – Штефан Павло Карпович;
- 1977-1987 роки – Демидовський Іван Сергійович;
- 1987 – 2002 роки – Олишевець Петро Юхимович;
- 2002 – 2010 роки – Голіяд Олександр Іванович;
- 2010 по нині сільським головою працює Іщенко Олександр Миколайович.
СЕЛО СОШНИКІВ. П.І.Удовенко https://rada.info/upload/users_files/04363627/9eddd4d895e810f9697d44999b53b732.pdf
